Брентано, Франц

Брентано, Франц (1838, Марієнбург - 1917) - нім. філософ, засновник інтенціональної психології. Навчався у Вюрцбургу і Відні. Отримав сан римо-католицького священика (1864), від якого згодом відмовився (1870). Проф. Вюрцбурзького, а потім Віденського ун-тів. Від серед. 70-х рр. XIX ст. розпочав викладати наукові студії про людську душу О. цінюючи розвиток нім. філософії від Канта до Гегеля як неухильне переродження у спекулятивний ідеалізм, він прагнув у дусі традицій Аристотеля і Декарта відродити на емпіричній основі філософію як науку. Досліджуючи ментальні процеси, або "акти свідомості", і розрізняючи їх на психічні та фізичні феномени, Б. відновив і модернізував схоластичну філософську теорію про інтенціональність свідомості. Він виходив із того, що рисою, яка об'єднує психічні феномени (слухання, судження, виведення, поціновування, любов, бажання, відраза, ненависть та ін.) і відрізняє їх від фізичних феноменів (колір, звук, фігура, краєвид та ін.), є "інтенціональна невід'ємна присутність предмета" (напр., хтось бачить щось або бажає чогось). Б. виходив із того, що свідомість може вказувати на предмети або ж мати "спрямованість на щось" завдяки актам сприйняття та ідеації, включаючи відчуття та уявлення; завдяки судженням, включаючи акти визнання (ствердження), відкидання (заперечення) чи пригадування; завдяки актам любові або ненависті, в яких беруться до уваги прагнення, наміри, бажання та почуття людини К. ритерієм істинності таких психічних феноменів було проголошено принцип очевидності. Ідеї, висловлені в одній із найвпливовіших праць Б. - "Психології", з емпіричного погляду стали вихідним пунктом дослідницької праці його численних учнів та послідовників в різноманітних ділянках духовної культури С. еред студентів Б. у різні часи були Гуссерль, Еренфельс, Майононг, Масарик, Марті, Твардовський, Штумпф, Фройд та ін. Б. залишив по собі велику творчу спадщину майже з усіх галузей філософського знання.

[br]

Осн. тв.: "Психологія з емпіричного погляду" (1874); "Про походження морального знання" (1889); "Про майбутнє філософії" (1893); "Вступ до психології почуттів" (1907); "Істина й очевидність" (1930).